Історія поліції Відня — це розповідь про становлення однієї з найстаріших і найефективніших правоохоронних систем Європи. У нашій статті йдеться про те, як формувалися структура безпеки, міський порядок і функції поліції від середньовічних часів до епохи Габсбургів. Дізнайтеся, як від нічних вартових і міських сторожів Відень прийшов до створення сучасної поліційної служби, що забезпечує стабільність і порядок у столиці Австрії на viennayes.eu.
Перші реформи: народження систематичної поліції у Відні
Формування систематизованої поліційної служби у Відні як організованого державного інституту розпочалося у другій половині XVIII століття. Ключовим етапом стало правління імператриці Марії Терезії (Maria Theresia), за наказом якої у 1776 році в місті було засновано Центральне поліційне бюро (Zentrale Polizeibehörde) разом із мережею комісаріатів.
Цей процес інституціоналізації було посилено наступними реформами за часів Йосипа II. У 1789 році бюро було перетворено на Поліційне управління (Polizeidirektion), яке стало головним керівним органом, що мав підпорядкувати собі всіх місцевих керівників поліції.
Проте, вже за кілька років, у 1791 році, незалежний статус «центральної поліції» було дещо зменшено. Протягом наступних десятиліть структура правоохоронних органів Відня поступово еволюціонувала: відбувався перехід від комунальної (міської) моделі до державної. Таким чином, Відень демонструє глибоку традицію правоохоронних органів, яка сягає імперської доби та продовжується до сьогодні, визначаючи його історичне значення у розвитку європейських правоохоронних систем.
Професіоналізація: історія поліції Відня на межі XIX–XX століть
XIX століття стало вирішальною епохою для формалізації та інституціалізації правоохоронних органів Відня, перетворивши їх на професійну державну структуру. Важливим кроком стала заміна у 1869 році попередньої «військової сторожі» на Імператорсько-королівську охоронну службу (kk-Schutzwache). Уже з 1870-х років цю службу вивели з підпорядкування Міністерства оборони та перевели до компетенції Міністерства внутрішніх справ, що підкреслило її цивільний, а не військовий, характер.
Паралельно з розвитком охорони міста активно формувалася кримінальна поліція. У другій половині XIX століття було створено спеціалізовані кримінальні підрозділи, які згодом стали основою для сучасних спеціальних служб, зокрема у сферах протидії злочинності та кримінальних розслідувань.
Кульмінацією цього процесу професіоналізації стало відкриття у 1899 році Імперсько-королівського музею поліції (Polizeimuseum). Ця ініціатива слугувала символом переходу поліції до організованої структури, що має адміністративну та кримінальну функції, і демонструвала прагнення до збереження історії, документації та демонстрації роботи нової державної інституції. Таким чином, поліція Відня остаточно перестала бути просто «сторожею» і набула рис сучасної правоохоронної служби.
Темні сторінки правопорядку: як австрійська поліція підтримувала нацистський режим
Ще задовго до «Аншлюсу» 1938 року виконавча гілка влади Австрії вже була значною мірою інфільтрована націонал-соціалістами. Це перетворило поліційний апарат на центральний компонент нацистської диктатури, правління якої ґрунтувалося на надзвичайному насильстві, як підкреслюють історики.
Архіви, які десятиліттями припадали пилом у підвалах Міністерства внутрішніх справ і штаб-квартири державної поліції, тепер відкриті для дослідження. В рамках проєкту «Поліція в Австрії: розриви та спадкоємність 1939–1945» дослідники виявили внутрішні чистки, рідкісні випадки організованого опору та складний процес денацифікації після війни.
Спеціалісти зазначають, що вже до 1938 року прихильники нацистів становили від 20 до 30 відсотків виконавчої влади, тоді як переконані противники — близько 25%. Інші були пасивними або опортуністичними. Навіть до приходу Гітлера до влади, до 1931 року, в австрійській поліції існували значні симпатії до нацистської ідеології, особливо серед керівного складу, який традиційно був німецьким націоналістом.
Показовим прикладом є групова фотографія віденської гвардії 1933 року, де зображені колишні колеги, чиї долі різко розійшлися. Троє високопосадовців, які планували державний переворот проти уряду Дольфуса, були ув’язнені. Проте після «Аншлюсу» їх звільнили, і вони зробили блискучу кар’єру в нацистському поліційному апараті. Водночас їхні колеги, як-от Генріх Гюттль та Рудольф Манда, які переслідували нелегальних нацистів у 1933–1938 роках, були депортовані до Дахау в першому ж ешелоні.
Чистки, насильство та проблема денацифікації
Нацистський режим одразу після «Аншлюсу» розпочав чистку поліції від «ненадійних елементів». Вихід на пенсію був найменш шкідливим наслідком: багато колишніх членів виконавчої влади стали жертвами насильства. Випадки організованого опору були рідкісними винятками, наприклад, шестеро членів патріотичної групи «Вільна Австрія» були поліціянтами та були страчені у квітні 1945 року.
Поліційні файли розкрили складну картину денацифікації. Справа Карла Зільбербауера (Karl Silberbauer) (офіцера гестапо, який брав участь в арешті Анни Франк) демонструє, як він, бувши «інкримінованим» у 1947 році, був відновлений на посаді детектива у 1954 році та служив до пенсії. Дослідники, які започаткували пілотний проєкт, погоджуються, що необхідний подальший кількісний аналіз спадкоємності після 1945 року, щоб відповісти на питання, зокрема, щодо ролі жінок як порушниць.
Подібним є випадок Густава Шварценеггера (батька Арнольда Шварценеггера), який, попри членство в СА, був класифікований як «менш скомпрометований» і служив жандармом до 1972 року. Дослідники роблять висновок, що через гостру нестачу персоналу після війни жандармерія свідомо спиралася на менш скомпрометованих нацистів. Як і в решті суспільства, початкова енергія для примирення з минулим швидко зникла, а вироки стали м’якшими або були скасовані.
Спадщина поліції: Музеї та історичні місця у Відні
Багату історію правоохоронних органів Відня можна простежити не лише в архівах, але й у цілком матеріальних об’єктах — будівлях та музейних експозиціях, що перетворюють абстракцію поліції на живу інституцію зі спадщиною. Ключовим джерелом для вивчення історії є Віденський кримінальний музей (Wiener Kriminalmuseum), який виріс із колишнього Імперсько-королівського Polizeimuseum (заснованого у 1899 році). Цей музей сьогодні зберігає унікальну колекцію, що ілюструє історію поліції, злочинності та кримінальних розслідувань у Відні, і є одним із найкращих ресурсів для історичних досліджень.
Крім того, колишній головний офіс поліції Відня, що функціонував з 1875 по 1945 рік за адресою Schottenring 11 (у першому районі, Innere Stadt), залишається знаковим місцем. Ця будівля була справжнім «центром безпеки» міста, вміщуючи керівництво поліції, приміщення для ув’язнення та казарми.
Джерела: wien.kriminalmuseum.at, www.bmi.gv.a, www.aeiou.at, www.derstandard.de