Ріхард Вайскірхнер відома особа у Відні. Він колишній мер міста, який був обраний за куріальною виборчою системою. Довгий час він щиро вірив, що зможе зробити місто кращим, при цьому навіть не підозрюючи, що на період його правління відбудуться занепад і крах, пише viennayes.eu.
Все для народу
Народився майбутній мер 24 березня 1861 року у Відні. Його батько працював учителем, а мати була домогосподаркою, займалася вихованням сина. У 1883 році, закінчивши середню школу в 6 окрузі, Ріхард вступив до Віденського університету на юридичний факультет.
Його політична кар’єра бере початок з 1897 року. Саме тоді Вайскірхнер став членом Палати представників Австрії. У 1898 році він формально виконував функції депутата в Нижньоавстрійському парламенті, а в 1909 році обійняв посаду міністра торгівлі Австрії. У 1913 році Ріхард став мером Відня.
Вайскірхнер був вихідцем зі школи місцевої політики Люгера і намагався зробити собі ім’я в ролі мера воєнного часу як прагматичний християнський соціаліст з сильним німецьким націоналістичним впливом. Він перебував на посаді мера імперської столиці до травня 1919 року.
У своїх політичних акціях та ініціативах Вайскірхнер представив себе добрим, активним міським діячем, який дбав про всі потреби містян. Він надав матеріальну підтримку сім’ям, що залишилися в місті, захищав їх від виселення з будинків, квартир. Також мер особисто забезпечував продовольством, давав землю для вирощування овочів, не боявся виступати проти зростаючої інфляції й став посередником між різними соціальними групами.
Магістрат вихваляв його як людину з невичерпною енергією, з невпинним прагненням виконання обов’язку. На початку Першої світової війни він успішно справлявся зі складними завданнями й вів тисячі справ.
На власну думку Ріхарда, він був важливою людиною в потрібному місці й бачив, що йому відведено велике місце в історії міста. Однак його роль ставала катастрофічною в міру продовження війни, оскільки популярного мера городяни тепер називали “майстром” катастроф. Жоден інший політик-монархіст не зазнавав такої кількості образ, підозр і звинувачень у некомпетентності, як він.
Навесні 1916 року у Відні почалися голодні бунти, і в той період політик отримав громадянство. У народі Вайскірхнера називали “Maismehl” — мер, який пригощав місцевих бідняків низькокалорійним хлібом з кукурудзяного борошна.
“Права рука” імператора
До смерті Франца Йосифа в листопаді 1916 року Вайскірхнер неофіційно обіймав вакантну посаду церемоніймейстера в резиденції Габсбургів. Імператор, якому на момент ухвалення військового маніфесту (“An meine Völker!”) було майже 84 роки. Він надто ослаб, щоб належним чином керувати тріумфальними урочистостями.
Смерть Франца Йосифа негативно позначилася на урядовому рівні. Прем’єр-міністр Карл Граф Штюркх майже не з’являвся на публіці. Проте представницьку вакансію займав бургомістр Відня.
У перший рік війни він неодноразово використовував велику Ратхаусплац і прикрашену прапорами ратушу для святкування перемог на фронті. Виступав перед людьми в патріотичному одязі та з відповідною риторикою. Вайскірхнер супроводжував процесії військових петицій, очолювані кардиналом Піффілем, під час яких ратушною площею приносили чудотворний образ “Мадонни з похиленою головою” і просили в Бога благословення на перемогу.
У 1919 році, коли віденці мали рівні права голосу, соціал-демократи отримали абсолютну більшість. У травні цього ж року Вайскірхнер склав свої повноваження і передав посаду Якобу Ройману.
30 квітня 1926 року Вайскірхнер помер.