Після завіси диму Другої світової війни, що опустилася над Європою, Відень не просто відроджувався з руїн – він став унікальною картою, поділеною на чотири сектори. Це був період дивного співіснування та щоденної дипломатії, де на перехрестях зустрічалися солдати різних армій, а мешканці міста вчилися жити за новими правилами, сподіваючись на мир та відновлення. Детальніше на viennayes.eu.
Домовленості з союзниками
У жовтні 1943 року, коли Друга світова війна ще вирувала, союзники – Радянський Союз, США та Велика Британія – зібралися в Москві. Там вони ухвалили Московську декларацію, яка мала стати надійною угодою про майбутнє Австрії. Згідно з цією декларацією, Австрія після війни мала постати як незалежна та окрема держава, вільна від Німеччини. Однак до остаточного врегулювання її статусу країна мала бути окупованою та керуватися союзниками. Це була обіцянка про суверенітет, але з тимчасовим, спільним контролем.
Проте, реальність виявилася складнішою. Коли Червона Армія захопила Відень та значну частину східної Австрії у 1945 році, Радянський Союз одразу ж почав діяти на власний розсуд. Замість очікуваного спільного управління, СРСР прагнув встановити власну цивільну адміністрацію під керівництвом маршалів Родіона Малиновського та Федора Толбухіна, хоча й за участі австрійців. Основою для цього стало «Тимчасове положення про військові командування на території Австрії, окупованій радянськими військами». Головною метою було скасування націонал-соціалістичного законодавства та повернення до довоєнних структур (хоча питання, чи це стосувалося авторитарної корпоративної держави до 1938 року, чи демократії до 1933 року, залишалося відкритим).
Відень перебував під повною окупацією Червоної Армії з середини квітня до кінця серпня 1945 року. Навіть тимчасова міська адміністрація проіснувала лише три дні, після чого мером було призначено соціал-демократа Теодора Кернера. Лише у вересні 1945 року західні союзники нарешті увійшли у свої сектори Відня, демонструючи, що попри початкові домовленості, шлях до спільного управління та незалежності Австрії був складним і позначеним односторонніми діями. Московська декларація, по суті, стала обіцянкою, якої не дотримались повною мірою.
Поділ Відня на зони
Після запеклих боїв, що завершилися у квітні 1945 року, Відень, центр колишньої імперії, опинився в унікальному становищі. Місто було поділене на чотири сектори, кожен з яких потрапив під контроль однієї з країн-союзниць: Радянського Союзу, США, Великої Британії та Франції. Цей поділ став символом нової епохи для австрійської столиці.
Найцікавішою особливістю цього поділу був Центральний 1-й район (Innere Stadt). Він не належав жодній конкретній державі, а став спільною міжнародною зоною. Керування цим районом здійснювалося щомісяця почергово всіма чотирма державами, що створювало своєрідну «чотирикутну» дипломатію на міському рівні. Це було унікальним явищем, що відображало компроміси та напруження післявоєнного світу.
Решта окружних районів Відня були розподілені наступним чином:
- Радянський Союз контролював такі райони: 2, 4, 10, 20, 21, 22.
- Сполучені Штати Америки відповідали за наступні райони: 7, 8, 9, 17, 18, 19.
- Велика Британія отримала контроль над такими районами: 3, 5, 11, 12, 13 (зміни у розподілі 11-го району відбувалися між 1946 і 1954 роками).
- Франція керувала цими районами: 6, 14, 15, 16.
Такий поділ не лише відображав політичну реальність того часу, а й вплинув на повсякденне життя віденців, які звикали до присутності різних армій та їхніх правил у своєму місті. Це був період співіснування, що залишив глибокий слід в історії та культурі Відня.
Продовольче забезпечення та чорний ринок у Відні
Повоєнний Відень до 1947 року зіткнувся з масовим дефіцитом продовольства. Міська адміністрація намагалася забезпечити населення, розподіляючи продукти з нерозграбованих складів, але цього було недостатньо. На початку тижневий пайок хліба становив лише пів кілограма на людину. Розподіл контролював міський продовольчий відділ, використовуючи довоєнні картки. До 1947 року система розподілу включала близько 15 500 роздрібних і 400 гуртових підприємств. Радянські окупаційні війська спочатку керували розподілом (з червня по вересень 1945), а потім передали його міській адміністрації.
Асортимент продуктів був мізерним: переважно бобові (осінь 1945), потім консервоване м’ясо та овочі (весна 1946), а влітку 1946 – солона риба, консерви чи вівсянка. Виживання часто залежало від чорного ринку, особистих зв’язків із сільськими виробниками або контактів з Червоною Армією. Значним порятунком стала іноземна допомога. До кінця березня 1946 року продукти надходили із запасів союзників, а з квітня 1946 – через Австрійську комісію Адміністрації ООН з допомоги та відновлення (UNRRA). Хоча офіційно постачання UNRRA припинилися 31 березня 1947 року, додаткова допомога надходила від Державного департаменту США.
Наслідки недоїдання були жахливими: зростала дитяча та загальна смертність. Особливо страждали діти шкільного віку: у 1946 році 32% були тяжко недоїденими, ще 38% – помірно. Завдяки західним окупаційним державам та скандинавським країнам (Данія, Швеція), з вересня 1945 року було запроваджено шкільне харчування. Пункти харчування працювали навіть під час суворої зими 1946-1947 років, забезпечуючи близько 400 калорій на одну порцію.
Стан здоров’я та санітарні умови
Перші місяці післявоєнного Відня були часом справжньої боротьби за виживання, позначеної катастрофічним станом здоров’я та санітарії. Місто зіткнулося зі спалахами епідемій: дизентерія, паратиф та тиф стрімко поширювалися. Дизентерія забрала найбільше життів, частково через проблеми з водопостачанням, яке, на щастя, вдалося повністю відновити за кілька місяців. Широке використання вакцинації допомогло запобігти ще масштабнішому розповсюдженню цих хвороб у 1945 році.
Погані санітарні умови та хронічне недоїдання спричинили різке зростання захворюваності на туберкульоз. Проте, завдяки активній роботі туберкульозних відділень у лікарнях, смертність від нього почала швидко знижуватися вже з 1946 року. До 1950 року кількість нових випадків активного туберкульозу скоротилася до менш ніж 50% від початкового рівня. Битва за Відень залишила близько 6500 загиблих, яких довелося ховати поспіхом. Радянські окупаційні війська наполягали на ексгумаціях, але через гостру нестачу трун масові перепоховання розпочалися лише навесні 1946 року, залучаючи громадськість до ідентифікації тіл.
Цей період також позначився трагічними соціальними проблемами. У перші місяці після війни відбувалися численні зґвалтування радянськими солдатами. Різко зросла й проституція, що призвело до збільшення кількості захворювань, що передаються статевим шляхом. Водночас лікарні відчували гостру нестачу ліків: деякі були пошкоджені бомбардуваннями, а інші конфісковані союзниками для власних потреб.
Роль міжнародних організацій та енергетична криза
Важливу роль у наданні допомоги відіграли міжнародні організації, зокрема Міжнародна квакерська допомога, яка організовувала розподіл гуманітарних пакетів та спонсорувала дітей. Найвідомішою була кампанія «Пакети допомоги» від CARE, що доставляла продуктові посилки зі США до Європи.
Крім їжі, гострою проблемою було енергопостачання. Під час битви за Відень воно повністю припинилося. Запаси вугілля розграбували, а деревину збирали у Віденському лісі. Енергію берегли, і взимку 1946-1847 років ситуація стала критичною. Міське управління соціального забезпечення відкрило 41 пункт обігріву з гарячими напоями, щоб допомогти мешканцям пережити холоди.
Повоєнний Відень пережив важкий період дефіциту, але завдяки міжнародній допомозі та внутрішнім зусиллям поступово відновив життєдіяльність, демонструючи стійкість у боротьбі за виживання.
Джерела: www.geschichtewiki.wien.gv.at, dasrotewien.at, www.geschichtewiki.wien.gv.at, hdgoe.at