Перша світова війна стала не лише катастрофою військового та політичного масштабу, але й безпрецедентним випробуванням для соціальної стійкості великих європейських міст, зокрема Відня — столиці Австро-Угорської імперії. В умовах тотальної мобілізації, економічного колапсу та гострої нестачі продовольства благодійність перетворилася на життєво необхідний рятівний круг. Далі на viennayes.eu.
Відень під тягарем тотальної війни
Роки Першої світової війни для Відня та його мешканців були роками «тотальної війни», що залишила по собі інший, не менш руйнівний, слід — соціальну та психологічну травму. У колективній пам’яті мешканців цей період міцно асоціювався не стільки з перемогами, скільки з голодом, холодом, злиднями та різким зростанням рівня смертності.
Атмосфера у Відні була просякнута тривогою та агресією. Муки щоденної боротьби за виживання, принизливий досвід довжелезних черг і постійного накопичення запасів створили глибоку соціальну напругу. У передмістях відчувалося відторгнення та відчуження.
У той час міське життя завмерло. З вулиць зникли автомобілі та кінні екіпажі, трамвайна система перетворилася на кошмар, а збір сміття та прибирання снігу повністю припинили функціонувати. Пропагандистське гасло «Тримайтеся!» лунало на тлі, коли більшість населення вже недоїдала. Хліб і картопля видавалися нормовано. Вітрини магазинів були порожніми, а багато товарів, включно із взуттям та шкіряними устілками, стали недоступними або дуже бажаними.
Через брак продовольства молодь тинялася містом, займаючись грабунком. Уважність і ввічливість відійшли на другий план у жорстокій боротьбі за виживання. Сільські громади відкрито демонстрували ворожість, вивішуючи таблички, що сповіщали про небажаність «скупників» та літніх гостей із Відня.
Травма та трансформація ідентичності
Поширення хвороб, таких як туберкульоз та іспанський грип, лише посилювало відчуття катастрофи. Міські оглядачі ще у 1916 році іронічно вихваляли новознайдену стрункість населення. Віденці почувалися покинутими урядом та адміністрацією.
Найглибшим наслідком для столиці стала роздроблена політична ідентичність. Війна, що зупинила навіть будівництво метро на етапі планування, поклала кінець ролі Відня як імперської столиці та міста-резиденції.
Проте, саме ці фізичні та психологічні руйнування стали каталізатором радикальних змін: вони заклали основи для нового соціального законодавства, суспільної демократизації, фундаментальної реформи муніципального виборчого права та масштабної житлової програми в післявоєнний період. А у воєнний період занепад Відня змусив людей ворушитися, виживати та впроваджувати різні благодійні ініціативи.
Початок благодійних ініціатив влади: від обіцянок до хаосу утримання
Суспільство, яке очікувало короткої та переможної кампанії, швидко зіткнулося з потребою у створенні сучасної соціальної держави. Благодійність, що об’єднала міську владу та громадян, перетворилася на життєво необхідний механізм виживання для сотень тисяч мешканців.
З початком війни міська влада Відня швидко усвідомила свою відповідальність. Уже ввечері 25 липня 1914 року, після закінчення терміну ультиматуму Сербії, мер Відня Richard Weiskirchner оголосив, що місто зробить усе можливе для фінансової підтримки родин мобілізованих. Офіційна фінансова допомога ґрунтувалася на законі, який передбачав виплати, що складалися з аліментів та внесків на оренду житла. Право на допомогу мали дружини, законні нащадки, а також, залежно від випадку, батьки, брати, сестри та тесть або теща.
Закон пропонував великі можливості для тлумачення, що призводило до хаосу та численних скарг. Подання заявок, розслідування законності вимог у районних управліннях, а також ухвалення рішень у двадцяти комісіях — усе це створювало перевантаження та обурення. Особливо гострою проблемою було те, що жінки змушені були двічі на місяць стояти в черзі в принизливих умовах до муніципальних кас, щоб отримати свої мізерні кошти.
Розмір аліментів не адаптувався до зростання вартості життя. Відсутність адекватної державної підтримки стала джерелом бунтівних та революційних настроїв серед жінок, особливо в другій половині війни.
Комплексна благодійність та фонди допомоги
Паралельно з офіційною, але часто недостатньою державною підтримкою, у Відні розгорнулася масштабна комунальна та добровільна благодійність, що стала справжнім порятунком для найбідніших верств населення. Ця життєво необхідна система, об’єднавши ресурси міської влади та ініціативу громадян, забезпечила дієву підтримку в умовах воєнного часу.
Міська влада швидко створила спеціалізовані структури для надання екстреної адресної допомоги, ключовою з яких був Спеціальний фонд військової допомоги (War Welfare Fund). Цей окремий фонд був спрямований на підтримку сімей у скруті, голодних дітей, безробітних та жінок. Його унікальність полягала у здатності надавати авансові та додаткові виплати понад офіційну норму, а також фінансувати ті випадки, коли громадяни не мали законного права на допомогу, але гостро її потребували.
Благодійна військова допомога була чітко організована, демонструючи справжню синергію між різними секторами суспільства. Приватні організації брали на себе відповідальність за збір коштів та пожертв. Міська влада забезпечувала справедливий розподіл зібраних ресурсів та контроль за їх використанням. Тоді як добровільні організації були залучені безпосередньо на місцях для практичної реалізації та доставлення допомоги тим, хто її потребував.
Масштаби цих гуманітарних зусиль вражають і підкреслюють гігантське соціальне навантаження, яке несла столиця. Лише за другу половину 1918 року у так званих «військових кухнях» (War Kitchens) було приготовано понад 45 мільйонів порцій їжі, забезпечуючи нужденних щонайменше одноразовим харчуванням. Протягом того ж 1918 року близько 200 тисяч сімей (приблизно 700 тисяч осіб «з малими засобами») отримали пільгові купони на покупки. Загалом, до кінця війни на соціальну допомогу було зареєстровано 650 тисяч осіб, що перетворило цю систему на вирішальний фактор виживання міста.
Міжнародна благодійність та допомога поза муніципалітетом
Благодійність у Відні часів Першої світової війни ніколи не обмежувалася лише муніципальними структурами. Навпаки, саме активна участь громадських та міжнародних організацій забезпечила її ефективність та гігантський масштаб. Ці інституції не тільки збирали ресурси, але й координували практичну роботу на місцях.
Кілька інституцій виступили головними координаторами та виконавцями гуманітарної місії:
- Австрійський Червоний Хрест (Österreichisches Rotes Kreuz). Ця організація відіграла ключову роль у медичній та соціальній сфері. Червоний Хрест забезпечив масове залучення медичних сестер та волонтерок, координуючи роботу польових та тилових госпіталів. Його діяльність була спрямована на допомогу пораненим, а також вдовам та сиротам війни. Після війни Червоний Хрест став найважливішою гуманітарною інституцією в Австрії.
- Caritas Austria (Карітас Австрія). Заснована на початку XX століття, Карітас була дуже активною під час війни, виступаючи головним координатором багатьох церковних благодійних ініціатив. Їхня діяльність охоплювала роздачу продуктів та одягу, а також реалізацію спеціальних програм, як-от «Children’s recovery», що передбачало залучення волонтерів.
- Парафіяльні спільноти та місцеві фонди. Ці локальні структури працювали в тісній взаємодії з міською владою. Віденська Ратуша (міська влада) разом із цими благодійними фондами організовувала роботу військових фондів та кухонь, забезпечуючи пряму допомогу на рівні районів.
Благодійність також набувала масового державного характеру через інноваційні фінансові механізми. У 1915 році Австро-Угорщина випустила поштові марки (Semi-Postal) з надбавкою (surcharge). Ця надбавка автоматично перераховувалася на потреби «War Charity» (Служби воєнної допомоги). Це стало яскравим прикладом залучення громадян до фінансування соціальної політики через повсякденні державні механізми.
Роль монастирів та чернечих орденів у благодійності Відня
Під час Першої світової війни, коли державні та комунальні структури Відня зазнавали величезного навантаження, монастирі та чернечі ордени перетворилися на один із ключових виконавців гуманітарної допомоги. Вони не лише надавали ресурси, а й забезпечували необхідну робочу силу та інфраструктуру, ставши справжнім тиловим фронтом милосердя.
Черниці та чернечі спільноти масово залучалися до догляду за пораненими та хворими. Це була загальноєвропейська практика, що яскраво проявилася в Австрії через організацію широких мереж догляду за хворими. Черниці працювали як у монастирських госпіталях, які часто перекваліфіковувалися з цивільних приміщень, так і у військових та міських лікарнях. Вони виконували не лише безпосередню доглядову роботу, але й займалися навчанням та підготовкою молодших помічниць, чим значно посилювали медичний потенціал міста.
Чернечі будинки та монастирі стали рятівним притулком для найбільш незахищених категорій населення. Їхні приміщення використовувалися для розміщення переміщених осіб та біженців. Особливу увагу приділяли дітям та сиротам, організовуючи їх оздоровлення, зокрема в рамках програм з вивезення у село або розміщення на відпочинок у безпечніших регіонах. Координацію цих дій часто здійснювали такі великі організації, як Caritas та місцеві парафіяльні структури.
Монастирі та ордени в цей період активно долучалися до забезпечення базових соціальних потреб. Вони допомагали в організації військових кухонь та пунктів харчування, брали участь у зборі й роздачі одягу. У деяких випадках, як свідчать матеріали Caritas, вони навіть надавали поховальні послуги для бідних (наприклад, через програму «Mortality provision»).
Таким чином, монастирі та чернечі ордени були не просто благодійниками, а одним із ключових виконавців допомоги, особливо у сфері медичного догляду, роботи з дітьми та базової соціальної підтримки, що мало вирішальне значення для підтримки життєздатності Відня у воєнний час.
Джерела: pdfs.semanticscholar.org, ww1.habsburger.net, www.geschichtewiki.wien.gv.at, ww1.habsburger.net, international-review.icrc.org