Лютневе повстання 1934 року (відоме також як Австрійська громадянська війна) стало однією з найдраматичніших і найкривавіших подій в історії Першої Австрійської Республіки. Цей збройний конфлікт, що спалахнув у лютому 1934 року, був прямим наслідком глибокої політичної поляризації та економічної кризи, що розривали країну з моменту її створення. Далі на viennayes.eu.
Хто воював у Лютневому повстанні?
Збройне протистояння 1934 року стало кульмінацією політичного та ідеологічного розколу Австрії, зіштовхнувши у жорсткому конфлікті дві непримиренні сили. З одного боку конфлікту стояла урядова коаліція, очолювана Канцлером Енгельбертом Дольфусом. Його мета полягала у придушенні опозиції та встановленні корпоративно-авторитарного режиму. У розпорядженні уряду були значні ресурси:
- Федеральна армія та поліція. Регулярні державні сили, що забезпечували основну військову перевагу.
- «Heimwehr». Праві парамілітарні формування, які були ідеологічними союзниками Дольфуса і діяли у співпраці з армією.
Протистояла їм військова організація соціал-демократів «Republikanischer Schutzbund». Їх підтримували робітники та активісти, які виступали проти авторитарного курсу уряду та прагнули зберегти демократичні інститути. Ці сили, хоч і рішучі, були значно гірше озброєні та організовані, ніж урядові війська.
Хронологія та ключові бої
Конфлікт 1934 року, який фактично став короткою, але кривавою громадянською війною в Австрії, тривав лише кілька днів, залишивши глибокий слід в історії країни. Безпосереднім каталізатором збройного опору став інцидент у місті Лінц у ранкові години 12 лютого. Поліція та праві парамілітарні підрозділи «Heimwehr» здійснили обшук штаб-квартири соціал-демократів (готель «Schiff») з метою конфіскації зброї. Це спровокувало негайний збройний опір з боку «Republikanischer Schutzbund» — військового крила Австрійської соціал-демократичної партії.
Збройне протистояння швидко поширилося, охопивши передусім столицю. У Відні бійці «Republikanischer Schutzbund» укріпилися у великих житлових комплексах муніципального житла (Gemeindebauten). Ці масивні, часто фортифіковані будівлі, збудовані соціал-демократичним муніципалітетом, стали справжніми бастіонами опору. Серед них особливо відзначився величний Карл-Маркс-Гоф.
Урядові сили, що складалися з армії, поліції та підрозділу «Heimwehr», не вагаючись, застосували значні бойові засоби для придушення повстання. У Відні було зафіксовано артилерійський обстріл житлових будинків, що викликало жах серед цивільного населення. Обстріл житлових комплексів, де розміщувалися опозиційні сили, був жорстоким актом, що підкреслив рішучість уряду.
Найбільші бої точилися в робітничих районах Відня. Повстання, що тривало з 12 до 15 лютого, було жорстоко придушене урядовими силами. Його фінал ознаменував розгром збройного соціал-демократичного руху та прискорив перехід країни до фашистської диктатури з участю самих австрійців.
Воєнна операція та жертви
Операція з придушення повстання була швидкою і надзвичайно жорстокою. Уряд Дольфуса продемонстрував готовність застосувати всю військову міць. Для витіснення повстанців з укріплених муніципальних житлових комплексів було застосовано артилерію. З метою повної нейтралізації опозиції в найбільш охоплених повстанням регіонах (Відні, Верхній Австрії та Нижній Австрії) було негайно введено воєнний стан.
Хоча точні цифри різняться, джерела свідчать про значні втрати з обох сторін. За деякими даними, було вбито приблизно 110 осіб із кожного табору, проте інші дослідження називають ще більші цифри, що підкреслює кривавий характер конфлікту. Після придушення повстання настали судові та поліційні репресії. Під час репресій кілька лідерів опору були розстріляні, а сотні активістів — заарештовані, що остаточно закріпило перемогу авторитарного режиму.
Чому Лютневе повстання зазнало невдачі?
Попри рішучість і готовність до боротьби з боку робітничого класу, повстання 1934 року з самого початку було приречене на поразку. Ключові фактори, що зумовили швидкий та неминучий розгром соціал-демократичного опору, крилися у відсутності координації, військової переваги уряду та нерішучості керівництва.
Соціал-демократичний виступ був вкрай хаотичним і погано скоординованим. Однією з головних проблем став попередній арешт значної частини керівництва «Republikanischer Schutzbund». Це одразу унеможливило будь-які скоординовані дії проти об’єднаних сил поліції, Федеральної армії та правого ополчення «Heimwehr».
Войовничі робітники часто не знали місця розташування своїх складів зі зброєю, що критично знижувало їхню боєздатність на перших етапах конфлікту. А керівництво соціал-демократичної партії на чолі з Отто Бауером діяло нерішуче та розгублено, не зумівши мобілізувати маси.
Урядові сили мали очевидну військову перевагу, тоді як повстанці одразу зайняли оборонну позицію. Бійці демократів з самого початку перебували в обороні. Вони забарикадувалися у великих муніципальних житлових комплексах, але ця тактика призвела до ізоляції окремих осередків опору один від одного. Вони вели безнадійну боротьбу проти регулярної Федеральної армії та «Heimwehr».
Загальний страйк, який повстанці вважали абсолютно необхідним для успіху акції, проводився лише епізодично і не набув загальнонаціонального масштабу. Зрештою, багато членів «Republikanischer Schutzbund» з самого початку не бажали воювати, усвідомлюючи, що військова перевага уряду була надто очевидною.
Таким чином, комбінація відсутності централізованого керівництва, логістичних провалів та військової міці уряду визначила поразку Лютневого повстання, яке, попри героїчний опір робітників, завершилося за лічені дні.
Джерела: austria-forum.org, www.wienerzeitung.at, www.dersonntag.at