Травень 1945 року приніс Австрії довгоочікуване звільнення від нацистської диктатури, але для тисяч людей він не став кінцем ув’язнення. Після розділу країни на зони окупації, східні та північно-східні регіони, підконтрольні Червоній Армії, швидко стали місцем функціонування розгалуженої системи таборів. Поряд із колишніми нацистськими об’єктами, які використовувалися повторно, виникла мережа радянських концтаборів та спецтаборів для інтернованих, які діяли під егідою НКВС. Історія цих установ довгий час залишалася в тіні офіційного наративу про «визволителів», але вона є болючою сторінкою післявоєнної історії. Далі на viennayes.eu.
Коли визволення стало окупацією
Весна 1945 року назавжди закарбувалася в пам’яті австрійців як час, коли звільнення від семи років нацистської диктатури миттєво переросло в десятилітню окупацію. «Росіяни йдуть!» — цей крик жаху пролунав по всій країні, коли солдати Сталіна першими серед союзників форсували кордон Австрії 29 березня 1945 року. Битва за Відень завершилася вже 13 квітня, а 27 квітня Тимчасовий державний уряд на чолі з Карлом Реннером оголосив про відновлення Австрійської Республіки, тоді як Адольф Гітлер був ще живий.
Здавалося б, населення мало зустрічати визволителів з обіймами, але паніка була всеосяжною. Цей страх живився насамперед потужною нацистською пропагандою, яка десятиліттями демонізувала Червону Армію як «нижчу» силу, тоді як американські чи британські війська подавалися в іншому світлі. До цього додавалася сумнозвісна репутація, яка випереджала радянські війська, що просувалися в Центральну Європу, — репутація, пов’язана з мародерством і зґвалтуваннями.
На момент остаточної капітуляції Німеччини на початку травня 1945 року, Австрія, розділена на зони окупації (радянська зона охопила східні та північно-східні регіони, включаючи частини Нижньої Австрії, Бургенланд і райони Відня), вже була величезною військовою базою. Тут розмістилося близько 700 000 солдатів союзників. Радянський контингент, який налічував близько 400 000 військовослужбовців, був безумовно найбільшим.
Ці цифри ілюструють драматизм ситуації: країна з шістьма мільйонами корінних жителів була наповнена трьома мільйонами переміщених осіб, військовополонених, підневільних робітників та німецьких солдатів. З цього хаосу визволення плавно, але болісно перейшло в десятирічну окупацію.
Як радянські табори змінили ландшафт повоєнної Австрії
Після Другої світової війни, на землях, окупованих Радянським Союзом, існувала велика і нині забута мережа таборів, які інтернували десятки тисяч людей. Завдяки новаторському дослідницькому проєкту Інституту дослідження наслідків війни (BIK) імені Людвіга Больцмана, ця невидима частина історії вперше стала видимою на віртуальній онлайн-карті.
Під керівництвом історикині Барбари Штельцль-Маркс трирічний проєкт «Табори» виявив і задокументував 247 таборів, що функціонували з 1945 по 1955 рік у Нижній та Верхній Австрії, Бургенланді та Відні. Як пояснює Штельцль-Маркс, в післявоєнний період Австрія була «перенаселеною країною», яка прийняла близько мільйона переміщених осіб. Багато з них опинилися саме в радянській зоні. «На перший погляд, ці табори можуть бути непомітними, але вони безперечно залишили свій відбиток на ландшафті та в життєвій історії людей», — зазначає дослідниця.
Хаос кінця війни та різноманітність табірного ландшафту
Табори створювалися для надзвичайно різних цілей і вміщували людей із найрізноманітнішим походженням. У хаосі повоєнного часу без даху над головою залишилися мільйони. У таборах і перенаселених селах жили фронтові та окупаційні солдати, колишні військовополонені, робітники підневільних робіт і в’язні концтаборів, а також біженці, переміщені особи та австрійці, які поверталися з-за кордону.
Іноді, як зазначає Штельцль-Маркс, цілі села використовувалися як табори, змушуючи місцеве населення переселятися, а їхні меблі часто переміщували до табірних приміщень. Разючою особливістю Австрії стала безперервність існування таборів, які діяли ще до 1945 року. Це стосується, наприклад, табору в Мельку — колишнього форпосту Маутгаузена, або військового полігону в Брукнойдорфі.
Дослідження в умовах викликів
Розміщення біженців та переміщених осіб було надзвичайно складним завданням, оскільки державні структури розпалися, запаси вичерпалися, і країні доводилося справлятися зі спадщиною нацизму.
Дослідницька група BIK, фінансована Австрійським науковим фондом (FWF), зафіксувала лише ті табори, що існували щонайменше три тижні. За словами Катаріни Бергманн-Пфлегер з BIK, якби не цей критерій, кількість об’єктів, ймовірно, перевищила б тисячу, адже наприкінці війни існувало безліч короткострокових укриттів.
Інтенсивна робота включала вивчення муніципальних, міських та регіональних архівів, аналіз літератури та перегляд спогадів сучасних очевидців, з якими проводилися інтерв’ю. На жаль, через російську агресію проти України, заплановану роботу в московських архівах довелося припинити.
Попри це, дослідники вважають проєкт незавершеним. Катаріна Бергманн-Пфлегер визнає: «Ми, ймовірно, ще не визначили всі табори» і щиро вітає підтримку громадськості у вигляді порад, зображень чи інформації. Можливо, онлайн-карта підвищить обізнаність про ці сліди повоєнного періоду. Навіть якщо багато що стало невидимим, деякі свідчення існують і досі — як-от назва вулиці Лагергассе чи залишки таборів у лісах.
Джерела: www.bmi.gv.at, www.zwettl.gv.at, scilog.fwf.ac.at, kurier.at