12 березня 1938 року відбулася анексія Австрії нацистською Німеччиною. Ця подія відома як аншлюс. Ще за два тижні до цього націонал-соціалістичний гауляйтер Верхньої Австрії Август Айгрубер оголосив людям, що в Маутгаузені, розташованому неподалік від Відня, буде створено концентраційний табір. У ньому ув’язнюватимуть, і примушуватимуть до каторжних робіт у гранітних кар’єрах злочинців. Детальніше про цей табір читайте тут viennayes.eu.
Будівництво концтабору
8 серпня 1938 року есесівці привезли перших в’язнів із табору Дахау. Їм наказали звести табір і облаштувати на його території каменоломню. За час будівництва цим людям довелося пережити страшні муки. Над ними знущалися, морили голодом.
У грудні 1939 року ув’язнені за наказом есесівців розпочали будівництво нового концтабору неподалік від Маутгаузена. Уже в травні 1940 року офіційно почала працювати філія табору Гузен.
Спочатку концентраційний табір Маутгаузен був визначений як штрафний, сюди відправляли кримінальників, які на думку фашистів вважалися невиправними. Але з травня 1929 року сюди почали привозити політичних в’язнів.
Особливості табору
У перші місяці після початку війни в концентраційний табір Маутгаузен депортували людей з Європи. Дуже скоро він перетворився на систему з кількох взаємопов’язаних таборів. На той період Маутгаузен і Гузен були концтаборами з найсуворішими умовами утримання і найбільшим рівнем смертності. В ув’язнених, які перебували в самому низу табірної ієрархії, практично не було жодних шансів на виживання. Всі, хто був хворий або непотрібний для есесівців, постійно перебували під загрозою розстрілу.
У 1941 році в Маутгаузені встановили газову камеру та інші об’єкти для знищення великих груп людей. У другій половині війни ув’язнених, зокрема й жінок, дедалі частіше примушували до роботи у збройовій промисловості. Незабаром було створено безліч підтаборів для розміщення нових ув’язнених. Сам Маутгаузен перетворювався на табір смерті для хворих і слабких. У зв’язку з тим, що тепер необхідно було зберегти безплатну робочу силу, умови життя ув’язнених дещо покращилися.
Наприкінці 1943 року їх залучали до будівництва підземних заводів. Однак нелюдські умови праці незабаром призвели до того, що кількість смертей досягла величезних показників.
“Блок смерті”
У 1944 році один з бараків обнесли окремою кам’яною стіною. Його назвали “блоком смерті”. Туди відправляли ув’язнених, які були засуджені до смерті за порушення режиму. У цьому блоці були найскладніші умови проживання. Люди харчувалися 1 раз на день, спали на холодній підлозі, щодня зазнавали нелюдських знущань. Це все призвело до того, що на день помирало від 20 до 30 ув’язнених, а середня тривалість життя становила кілька тижнів.
“Блок смерті” використовували як табір для тренування майбутніх есесівців. У будь-який момент у цей блок вривався цілий загін “учнів” і починав до смерті бити ув’язнених. Пізніше така тактика була введена на всій території табору. Важко навіть уявити, скільки життів було загублено ні в чому не винних людей та які муки терпіли в’язні.
До кінця війни концентраційний табір Маутгаузен став місцем евакуації з прифронтових таборів. Сюди на кількох великих ешелонах привозили десятки тисяч ув’язнених. В останні місяці перед закінченням війни переповненість, відсутність належного догляду, поширення хвороб призвели до масової загибелі людей.
5 травня 1945 року армія США прибула в концтабір. Багато ув’язнених були настільки слабкими, що померли через кілька днів після звільнення. З приблизно 190 000 ув’язнених концтабору Маутгаузен за 7 років померли 90 000 осіб.